Слово про слова (с)

Блоґ: Тетяна Логвиненко

Ну що б, здавалося, слова.
А я їх люблю. Такою собі особистою любов'ю.
Часом вони западають у пам'ять. Вам западали? Мені от запам'ятався такий сюжет.
Наша перша вчителька була іще студенткою, 19 років. У сусідньому кабінеті викладала її колишня перша вчителька, Людмила Василівна, здається. Вона вела паралельний перший клас — А. Ми були Б. Класи мали неоднакову базу книжок. От у них була книжка «Я вчуся читати» (здається, так), а у нас не було. Книжка була особлива — там у словах були поплутані букви. Типу вправи на упізнавання. І була така фраза: «йіМ тота рапцює ан вазоді». Я пам'ятаю її досі, а чому?
Із останніх слів фаворит — «Возможножно». Це слово існує. Воно, втілене у папір, доблесно захищає магазин «Фуршет» на вулиці Кибальчича від більше ніж другого нападу власників дисконтних карток: «Уважаемые покупатели! Использование дисконтных карт возможножно не более 2-х раз в день».
А ще колись питала у продавців у магазині «Красный куб», що таке «Підарочний набір» із їхнього цінника і кому то такі «підарунки» дарують. Консультант засміявся, а адміністратор вишкірився: «Девушка, это перевод с укрАинского».
Я люблю слова. Я люблю мову...
Оце така собі я. Приймайте до себе, абощо.

*пошепки* Забанять за флуд і неформат чи ні?:)

19 коментарів

Дійсно багато цікавого можна побачити, а ще більше почути. Сьогодні, повертаючись з обіду, я став випадковим слухачем репліки учня будівельного коледжу, який, п'ючи пиво, запитав у свого товариша: «Я дурний?» і сам відповів: «Я х… дурний». Можливо він мав рацію.

час від часу кожен з нас має рацію. можливо, сьогодні день того хлопчини, віншуймо)
а назагал і правда, такого можна надивитися й наслухатися! я такі історії збираю. мабуть, колись тут буде окремий теґ.

от сьогодні, наприклад, у короткому переході з «Хрещатика» на «Майдан» у тісняві пробирався, мабуть, працівник метрополітену (правда, без форми) із заточеним таким ломом у руці. гострим кінцем догори. видно, щось людина собі думал-міркувала, щоб нікому, не дай Боже, на ногу не впало. але ж це стара радянська комедія! «будеш делать шашлик із етева невеста, не забудзь приґласит!»

Не забанять :)
«йіМ тота рапцює ан вазоді. ніВ равить лтась» — згадалось, наче було вчора.

оой, точно! там і справді було таке продовження, я зараз сама згадала!
нумо шукати родимки:)

Можливо, дещо з іншої опери — але пригадались синтаксичні експерименти Людмилы Петрушевской, об'єднані в цикл «Пуськи бятые». Іде мова про те, що синтаксис сам по собі несе певне логіко-семантичне навантаження, яке можна інтуїтивно вловити через синтаксичні побудови як такі — навіть, якщо текст складається з вигаданих та беззмістовних слів, котрі не мають жодного реального денотата, але які формуються за всіма граматичними правилами. Відомий також приклад російського лінгвіста Льва Щербы: «Глокая куздра штеко будланула бокра и кудрячит бокренка».

опера якраз моя, усе ок)
але у Щерби було інше. йому йшлося про морфологію, а не про синтаксис. приклад Щерби ілюструє значення морфеми для семантики, смислової частини слова, так званого плану змісту. «Бармаглот» Керола за принципом побудови такий самий.
власне, як і казочки Петрушевської. тут синтаксис виконує свою звичайну функцію — збирає слова у конструкції. і все)

Морфологія в більшій мірі виказує семантичні смисли слів, тоді як синтаксис — семантичні «поля», якщо так можна висловитись. Тобто зміст, навіть невербалізований чітко, народжується саме у відношеннях між словами, як і в порядку їхнього розміщення. Тому синтаксис грає не меншу смислову роль, аніж морфологія: спробуйте довільно переставити слова у прикладі Льва Щербы — і речення перетвориться в набір деконтекстуалізованих слів. Так само, як і в прикладі з переставленими буквами — без логічного розміщення слів відновити смисл було би значно складніше, або й неможливо (принаймні, в єдиному варіанті).

Що Ви маєте на увазі під оксюмороном «семантичні смисли»?
Семантичне поле — категорія лексикології.
Синтаксис у семантичному ракурсі пов'язаний із екстралінгвістичною реальністю і вивчає відношення сказаного до реальної ситуації.
Дійсно, якщо слова у реченні Щерби поміняти місцями, речення таки перетвориться у набір слів. Але. Цей набір все одно виконуватиме свою функцію — він демонструватиме значення службових морфем для семантики. Адже «бокрёнка» все одно буде позначати якусь маленьку істоту і однину. Втратиться лише синтаксична роль.

Можна Вас попросити навести інший приклад, де порядок розміщення слів виконував би смислорозрізнювальну роль? Бо навіть класичний приклад «Мать любит дочь», до якого Ваше бачення можна було б застосувати, в українській мові не працює.

Під оксюмороном малась на увазі відсутність оксюморону — тобто це тавтологія, звичайно. Щодо синтаксису як екстралінгвістичної реальності — це можна поставити під сумнів. Узагалі під сумнівом, чи існує екстралінгвістична реальність, як на це вказали деякі логіки у XX ст., при чому під «мовою» в такому випадку слід розуміти дещо більше, ніж вербальні форми, але взагалі певні концептуальні поля, формалізовані мови, символізм, знакові системи різних порядків і т.д. Якщо людина позначає або виражає все через них (мистецтво — також, у деякому сенсі, «мова»), тоді екстралінгвістична реальність виявляється певним ноуменом. Якщо ж не брати це до уваги, то слова самі по собі також мають або не мають відношення до екстралінгвістичної ситуації — не тільки синтаксичні побудови. Щодо прикладу Льва Щербы: якщо поміняти в ньому місцями слова, то висловлювання зникає, а морфологія стає не такою очевидною — морфологічна структура релятивізується і стає випадковою. Слово «бокренка» можна поза синтаксисом зрозуміти як іменник у називному відмінку, котрий позначає процес (подібно до слова «спайка», «сварка»). Порядок слів формує логіку висловлювання, і саме в цьому він формує смисл висловлювання. Тобто смислом може бути наділене окреме слово, але смисл висловлювання залежить уже не тільки від смислу окремих його складових, а від порядку формування речення. Я гадаю, що самі по собі відмінки є нічим іншим, як складовою синтаксису, так як поза межами висловлювань слова як такі не потребували би відмінювання. Ми не можемо однозначно розділяти сфери лексикології та синтаксису.

Ви гадаєте на Таро чи на звичайних гральних?:)

Я не казала, що синтаксис — це екстралінгвістична реальність.
Тоді до Ваших зауваг щодо синтаксису треба додати дуже важливе уточнення — вони релевантні лише для мов із нефіксованим порядком слів, тобто лише для певних мов.
Відмінки виконують певну синтаксичну роль, але вони також є складовою морфології.
До логіки висловлювання. «Мать любит дочь». Як ця логіка працює у даному випадку?

Так, Ви не казали, що синтаксис є екстралінгвістичною реальністю, але що він на неї вказує. Проте слова у формалізованій словниковій формі також на неї вказують (хоча факт її існування для людини поза межами мови є неоднозначним). Але можуть і не вказувати — класичний приклад зі словом «Пегас», або «небуття». Це логіко-лінгвістичні парадокси. Щодо порядку слів — кожна мова має більш або менш фіксований порядок слів. Звичайно, германські чи романські мови відрізняються більш фіксованим порядком, а слов'янські — менш фіксованим, але це різниця у градації, оскільки за відсутності певної фіксації (якою і є синтаксис) висловлювання не могли би складатись. Випадок із «мать любит дочь» є зразком певного парадоксу, за якого розміщення слів дозволяє прочитати фразу у двох смислах, змінюючи підмети. В інших мовах такі випадки також зустрічаються, коли форми слова у в різних відмінках співпадають (латинська мова), або ж відмінки взагалі відсутні (сучасна англійська мова). Щодо синтаксису: якщо ми перефразуємо з іншою інтонацією «мать дочь любит» («раб тирана ненавидит»), тоді, попри морфологічну невизначеність, порядок слів змінить смислові акценти, як і у випадку «любит мать дочь» («ненавидит раб тирана») — почнуть виступати певні нюанси. Хоча цей приклад не найкращий, оскільки тут не видно різниці між відмінками, тому фраза може набувати «дивного» звучання (тому в дужках я навів більш явні паралелі).

Ні, я лише вказала на те, чим займається семантичний синтаксис, от і все.
А щодо того, що «за відсутності певної фіксації (якою і є синтаксис) висловлювання не могли би складатись», то це теж не так. Іноземець не говорить Вашою мовою, знає лише кілька слів. Якщо він скаже вам «Вибачте, метро», Ви його зрозумієте і без синтаксису.
"(Сын мать не любит), мать дочь любит". Все залежить від інтонації. А це фонетика, а не синтаксис.

Фонетика, звичайно, грає велику роль, проте у наведених прикладах змінювався порядок слів, який за собою змінює і інтонацію. Є випадки, коли може відбуватись чисто фонетична гра без зміни дійсного порядку слів, однак у даних випадках мала місце саме перестановка, яка і мотивувала фонетичні зміни. Фраза «вибачте, метро», в принципі, синтаксично не особливо суперечлива (як «извините, работа») — такі конструкції можуть з'являтись у мові в процесі її розвитку. Інша справа, що іноземці («німці», «варвари») можуть висловлюватись набором слів, і тоді синтакис практично елімінується, перетворюючи висловлювання на логічний набір слів, смил якого слухачеві вловити важко саме тому, що він починає реконструювати логічні зв'язки між словниковими, денотативними значеннями слів. Через це виникає певний конфлікт між значенням і смислом, оскільки смисл формується в рамках органічного висловлювання. Тобто чим менше синтаксичної впорядкованості, тим менше власне смислу, який за таких умов доводиться реконструювати самостійно (мисленнєво впорядковуючи фразу, тобто перекладаючи — у випадку розмови з іноземцем людина зазвичай перепитує його, але вже правильно сформулювавши речення, щоб упевнитись, що він мав на увазі саме це).

не згодна, синтаксис не такий всесильний.
але нехай)

І до «деконтекстуалізованих слів». Що Ви мали на увазі? Поки слово оточене іншими словами, воно вже у контексті. Поки воно у рамках ситуації, воно у контексті.

Контекст у даному сенсі розумівся як наявність певного смислу і певної структури — явної або прихованої. Звичайно, слідуючи постмодерністським установкам, ми можемо назвати «контекстом» будь-яке оточення, будь-то навіть хаос. Однак якщо ми маємо набір слів, логічно, граматично і семантично не пов'язаних одне з одним, тоді таку «ситуацію» навряд чи доречно розуміти як «контекст». Тобто слід розділяти структурне оточення та «випадкове» оточення — зрештою, це вже справа стилю мислення. Послідовні постмодерністи з цим, безперечно, не погодяться. Якщо говорити філософськими термінами, то це вже проблема проведення межі між «хаосом» і «хаосмосом». Хаос у моєму розумінні означає смерть контексту і навіть його залишків — на певний контекст може претендувати «космос» і «хаосмос». Приклад Льва Щербы чи мистецтво сюрреалізму ми якраз можемо відносити до останнього, оскільки в ньому ще залишаються обривки структур, ірраціональні зв'язки і т.д., а тому ми можемо це вважати «контекстом».

Я зрозуміла, де ми з Вами розійшлися у поглядах.
Ви оперуєте категоріальними апаратами філософії та логіки, а я — мовознавства. Когнітивний дисонанс.

Просто зараз у Харкові проходить міжнародний кінофестиваль «Харьковская сирень» (Kharkov Siren Film Festival). Сайт фестивалю, між тим, знаходиться на домені seren-festival.com.
«Серень» — то, в кращому випадку, мабуть, синонім до «серость». А от в гіршому, якщо наголос не на ту голосну…

то іменник чоловічого роду.
а назагал це страшно.

Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте